Є одна думка, яка переслідує мене з 2022 року, наче нав’язливий мотив зі старого кінофільму: Америка не дає Росії зірватися в безодню. Ідеться тут не про Байдена з його скрипучою риторикою чи Трампа з його непередбачуваними кульбітами — мова про Сполучені Штати як систему, як режисера тіньового театру. Це не теорії змови, лише сухі факти: зброя надходить потроху, слова — мов постріли з глушником, дії — як кроки мінним полем. А тепер додаймо до цього коктейлю Ізраїль, Іран і Китай — гравців, які перетворюють партію на справжній блокбастер. Спробуймо розібратися, який диявольський сюжет розгортається на наших очах.
Акт перший: чому не добили в пролозі?
Перенесімося у 2022 рік. Україна — мов боксер на адреналіні: вибиває ворога з-під Києва, звільняє Харків, витісняє росіян із Херсона. Росія — в нокауті: мобілізація — десь у мріях, окопи — лише на папері, солдати тікають, гублячи взуття. А тепер уявіть: США розкривають арсенал — “Абрамси” колонами, ракети ATACMS проливаються дощем, дрони злітають роєм. Що б ми побачили? Російський фронт розлетівся б на друзки, Москва захлинулася б у паніці, завіса впала б ще в першому акті.
Але ні. Натомість — гра в “доведи, що можеш”. Трохи HIMARS — тримайте, кілька “Джавелінів” — будь ласка, “Патріот” — як вишенька на торті. Це вже не про героїчну перемогу України, а про затяжний удушливий прийом: випалити радянські склади, виснажити війська, перетворити армію на купу іржавого металобрухту. Але не добити. Чому? Бо хаос — не їхній жанр.
США: режисер із двома сценаріями
У Сполучених Штатів тут подвійний сценарій. Перша серія — послабити Росію, зробити з неї кульгавого звіра, що гарчить, але не кусається. Цей план стартував ще із санкцій часів Трампа. Друга серія — не дозволити звірові загинути: ядерна катастрофа чи “Сомалі” на кордонах Європи — фінал, якого у Вашингтоні прагнуть уникнути.
На 2025 рік картина така: Росія — загнаний у кут статист із “Жигулями” замість танків і віслюками замість логістики. Україна — герой другого плану: контратакує під Покровськом, завдає ударів дронами по тилу ворога, готує власну балістику. Час для кульмінації? Але США дають команду: “Стоп, камера!” Поставки скорочуються, розвідка стає недоступною, голос Вашингтона звучить як у лиходія з трилера. Росія ослаблена рівно настільки, наскільки їм вигідно. Що далі — питання відкрите.
Ізраїль: майстер другого плану
Ізраїль — хитрий персонаж, що діє з тіні. Він не прагне на передову, але без нього сюжет не рухається. Тель-Авів зберігає нейтралітет: санкції? Не чув. Конфлікт із Москвою? Навіщо? Росія для нього — ключ до стабільності на Близькому Сході. Через взаємодію з Москвою Ізраїль стримує Сирію, де Іран і “Хезболла” — постійні вороги.
Якщо Росія впаде, Сирія перетвориться на хаос, і Ізраїль опиниться під загрозою. США це розуміють. Їхня “підтримка” Росії — сигнал Ізраїлю: “Ми тримаємо твій тил”. Але й сильна Росія, яка постачає зброю ворогам Ізраїлю, — теж загроза. Потрібен баланс: Москва жива, але на колінах. І в цій грі США та Ізраїль — співавтори.
Іран: темна конячка
На сцену виходить Іран — антигерой із палаючими очима. Для нього Росія — не просто союзник, а щит від Заходу. Дрони, технології, підтримка — Тегеран у грі від самого початку. Сильна Москва — його страховка від США й Ізраїлю. Але якщо Росія ослабне надто сильно, Іран залишиться сам. І ось парадокс: рятуючи Москву, США мимоволі допомагають Тегерану. Адже слабка, але жива Росія дає йому шанс зберігати баланс. Крах Москви розв’яже руки ворогам Ірану, чого він не бажає. Та американський сценарій теж болісний: що слабша Росія, то менше козирів у Тегерана. Так вороги — Вашингтон і Тегеран — раптом танцюють в одному ритмі, рятуючи спільного “пацієнта”.
Україна: бунтар без сценарію
Київ — герой, який ігнорує режисера. Його війна — не про чужі плани, а про виживання й помсту. Мета — не просто захиститися, а підпалити стару Росію й спостерігати, як вона горить. США це відчувають і посилюють тиск: від “давайте домовлятися” до “зупиніться, або програєте”. Але Україна зриває всі шаблони, йде вперед, перетворюючи кожен снаряд на виклик.
Тривога автора: що далі?
Ці роздуми — наче скалка в голові. Чим завершиться ця шахова бійня? Якщо Україна дотисне і Росія впаде — що далі? Чи не спалахне Близький Схід, мов порохова бочка? Чи не зійдуться у відкритій битві Ізраїль та Іран, і все це через втрачений баланс? Чи, може, Москва втримається, що лише запустить новий виток протистояння?
Китай: мовчазний дракон у фіналі
А тим часом на горизонті з’являється Китай — загадковий гравець у фінальних титрах. Пекін мовчить, але спостерігає уважно. Сильна Росія йому вигідна. Слабка, але жива — також. А от крах Росії принесе хаос і посилення США в Азії — кошмарний сценарій для Пекіна. Тож він чекає свого моменту, аби зіграти головну карту, коли дошка перевернеться.
Кульмінація без розв’язки
Хто зірве банк? Штати вже зібрали свої дивіденди. Але якщо Україна перепише фінал, усе полетить шкереберть. Дошка димиться. Ставки зростають. І я сиджу, гадаючи, який твіст чекає нас у наступній сцені.
Автор: Aleksandr Potetiuiev
5 березня 2025
