Що об’єднує економічних титанів, які контролюють 54% світового ВВП? Міжнародне дослідження World Elite Database, опубліковане італійською Il Fatto Quotidiano, розкриває інтригуючий портрет еліт у 16 країнах. Під керівництвом Майка Севіджа з Лондонської школи економіки 70 науковців занурилися в біографії 3 543 осіб, які тримають у руках економічні важелі. Від італійських чоловіків 60+ до космополітичної еліти Британії та гендерних проривів Норвегії — картина економічної влади виявляється строкатою, але з чіткими патріархальними рисами.
Італія: локальна фортеця патріархів
В Італії економічний Олімп налічує лише 336 осіб: 239 топ-менеджерів, 33 мільярдери та кілька регуляторів. Це переважно чоловіки (89%), середній вік яких — 59 років. Жінки, що становлять 11%, виглядають прогресом порівняно з Францією (8%) чи Китаєм (7%), але їхній вплив залишається мізерним. “Італія рухається до рівності, але повільно, наче римський трафік”, — іронізує професорка Університету Турина Джозелла Даньєс.
Цікаво, що італійська еліта — майже виключно місцева: 90% народилися в Італії, а 12% не мають вищої освіти. Докторські ступені — рідкість (лише 7%), що контрастує з образом “освіченої еліти”. Це люди, які піднялися завдяки зв’язкам, досвіду та, можливо, харизмі, а не академічним дипломам.
Європа: від нордичного прогресу до геронтократії
Північна Європа задає тон у гендерній рівності. У Норвегії 22% економічної еліти — жінки, у Швеції — 19%. Але навіть тут є свої “стіни”: лише 5% норвезьких лідерів — іноземці, що робить еліту закритою для глобальних талантів. Польща, навпаки, дивує молодістю: 7% її лідерів — до 40 років, а західна освіта стає пропуском у вищі ешелони.
Німеччина та Франція загрузли в геронтократії. У Німеччині середній вік еліти — 60 років, жінок — 9%. Франція ще старша (61 рік) і ще менш інклюзивна (8% жінок). Проте французи частіше мають докторські ступені (12%), ніж італійці, що вказує на більшу вагу академічного капіталу.
Британія: глобальний котел із лондонським акцентом
Велика Британія — це економічний Вавилон. Третина її еліти (30%) — іноземці, що відображає магнетизм Лондона як фінансової столиці. За даними Financial Times (2024), 40% CEO компаній із FTSE 100 — не британці, що робить острівну еліту однією з найглобалізованіших. Середній вік — 58 років, жінок — 15%, що краще за Італію, але далеко від норвезького ідеалу.
Освіта в Британії — це статус: 20% еліти мають PhD, що контрастує з італійськими 7%. Але 10% лідерів, як і в Італії, обійшлися без вищої освіти, що підкреслює силу підприємницького духу. “Британія — це парадокс: глобальна, але з міцними традиційними коренями”, — зазначає Майк Севідж.
Глобальний пейзаж: старі, багаті, чоловіки
Глобально економічна влада — це клуб чоловіків старшого віку. США б’ють рекорди геронтократії: середній вік еліти — 62 роки, жінок — 12%. Китай молодший (55 років), але ще більш патріархальний (7% жінок). Швейцарія та Чилі, як і Британія, вітають іноземців (25–30% еліти), але гендерний баланс кульгає (10–12%).
Освітні профілі додають нюансів. У Норвегії та Швеції PhD не в пошані (5%), але професійні навички компенсують це. Польща інвестує в західну освіту, а Італія покладається на локальні дипломи чи їх відсутність.
Що це означає?
World Elite Database малює світ, де економічна влада залишається в руках чоловіків за 50, але з регіональними відтінками. Італія — це локальна цитадель, де зв’язки важать більше за дипломи. Британія — глобальний хаб, але з гендерними обмеженнями. Північна Європа робить ставку на рівність, але не на відкритість. Польща та Китай додають молодості, але не інклюзивності.
Ця мозаїка ставить питання: чи здатна економічна еліта адаптуватися до викликів XXI століття — від технологій до демографічних зрушень? Поки що відповідь невтішна: старі моделі домінують, а прориви — виняток.
Джерела:
- Il Fatto Quotidiano (2025): звіт World Elite Database.
- Financial Times (2024): глобалізація британської еліти.
- The Guardian (2024): гендерні бар’єри в Європі.
- London School of Economics (2025): аналітика Майка Севіджа.
Автор : Marianna Nyzhnia
