Фото: Depositphotos
Редакція Time Ukraine Israel невпинно тримає руку на пульсі глобальних подій, відстежуючи найтонші зміни у світовій політиці. Сьогодні Королівський об’єднаний інститут оборонних досліджень (RUSI) опублікував надзвичайно цікавий матеріал, авторкою якого є Дар’я Долзікова — старший науковий співробітник програми RUSI з питань нерозповсюдження та ядерної політики. Її свіжа аналітика, підкріплена глибиною експертизи, розкриває одну з найгостріших тем сьогодення — ірано-американські ядерні переговори. У той час, як тінь Рафаеля Маріано Гроссі, Генерального директора МАГАТЭ, падає на брифінг про ядерну безпеку в Україні та Ірані (3 березня 2025 року), ми запрошуємо вас зануритися в інтелектуальну подорож, де дипломатія, стратегія та геополітична напруга переплітаються в складний візерунок.
Відкриття дипломатичного каналу між Вашингтоном і Тегераном — це подія, що несе обережний оптимізм у світ, де ядерна програма Ірану та американські погрози військовою ескалацією наближаються до критичної межі. Проте шлях до угоди обіцяє бути тернистим: Іран неохоче йде на поступки, а стислі часові рамки додають напруги. У цій делікатній грі Європа, зокрема тріо E3 (Великобритания, Німеччина, Франція), має шанс зіграти вирішальну роль, балансуючи між дипломатичними стимулами та санкційним тиском.
Дипломатія на межі
Нинішній етап переговорів між США та Іраном — це не просто спроба врегулювати ядерне питання, а й тест на здатність міжнародної спільноти уникнути ескалації в регіоні, де ставки надзвичайно високі. Іран невпинно нарощує свої ядерні потужності, зокрема через вдосконалені центрифуги та виробництво металевого урану, тоді як риторика Вашингтона дедалі частіше включає військові погрози. Дипломатія, що відновилася, пропонує альтернативу, але її успіх залежить від чіткості цілей і готовності сторін до компромісів.
США, попри гучні заяви Дональда Трампа про недопущення Ірану до ядерної зброї, не окреслили конкретних очікувань. Що саме має зробити Тегеран, щоб розвіяти побоювання Заходу? Який рівень прозорості ядерної програми готовий прийняти Іран, і що він вимагатиме натомість? Ці питання залишаються відкритими, а часу обмаль: Трамп, за чутками, дав Ірану лише два місяці, хоча конкретики щодо цього дедлайну немає.
Оптимальний результат, до якого варто прагнути, — це угода, що за структурою нагадує Спільний всеосяжний план дій(СВПД) 2015 року. Вона має включати обмеження на обсяг і рівень збагачення урану, скорочення кількості центрифуг, заборону на розробку передових моделей і посилений моніторинг з боку МАГАТЭ. Проте повернення до СВПД у його первісному вигляді неможливе: іранська програма за останні роки зробила якісний стрибок, а політичний ландшафт у Тегерані та Вашингтоні радикально змінився.
Реальність і межі можливого
Іран, як учасник Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, послідовно відстоює своє право на мирні ядерні технології. Повна ліквідація програми — нереалістична мета. Тегеран пам’ятає долю Муаммара Каддафі, який позбувся програми озброєнь і втратив владу. До того ж, знання, отримані Іраном у процесі досліджень, неможливо скасувати — ні дипломатично, ні військово. Натомість угода має зосередитися на збільшенні часу, необхідного Ірану для створення ядерної зброї (так званого “breakout time”), і забезпеченні прозорості програми через жорсткий контроль МАГАТЭ.
Ключові елементи потенційної угоди можуть включати:
- Зниження рівня збагачення урану до безпечних меж (3,67%, як у СВПД);
- Скорочення запасів збагаченого урану шляхом розведення або експорту;
- Обмеження кількості та типу центрифуг, зокрема припинення використання моделей IR-6 та IR-4;
- Відновлення Додаткового протоколу та інших механізмів моніторингу для забезпечення доступу інспекторів МАГАТЭ до всіх ключових об’єктів.
Ці кроки технічно здійсненні, але потребуватимуть місяців переговорів. Попередній досвід — від багаторічного укладання СВПД до невдалих спроб адміністрації Байдена — свідчить, що Іран не поспішатиме з поступками, особливо коли його ядерна програма залишається ключовим інструментом стримування.
Європейський важіль
У цій складній грі Європа, зокрема E3, має унікальну позицію. До жовтня 2025 року спливає термін дії механізму “snap-back” у резолюції 2231 Ради Безпеки ООН, який дозволяє відновити санкції проти Ірану. Для E3 це останній шанс використати цей важіль, адже після закінчення терміну Росія та Китай, ймовірно, заблокують будь-які нові санкції. Рішення про “snap-back” має бути ухвалене до осені, що створює додатковий тиск на переговори.
E3 не може дозволити Ірану затягувати процес у надії, що санкційний механізм просто зникне. Чітка позиція — готовність відновити санкції у разі відсутності прогресу — може підштовхнути Тегеран до конструктивнішого діалогу. Водночас Європа має запропонувати Ірану реалістичний шлях уникнення “snap-back” через конкретні поступки, такі як відновлення моніторингу МАГАТЭ чи припинення збагачення урану до 60%. Такий підхід не лише посилить позиції США на переговорах, але й продемонструє єдність Заходу.
Європейські дипломати, які мають багаторічний досвід переговорів з Іраном, можуть стати цінним ресурсом для Вашингтона. Їхня експертиза в технічних аспектах ядерної програми та розуміння іранської політичної динаміки допоможуть сформулювати реалістичні очікування. Наприклад, тимчасова угода, що включає повернення до Додаткового протоколу та обмеження на збагачення, могла б стати проміжним кроком, який задовольнить обидві сторони до жовтня.
Виклики та ризики
Переговори ускладнюються низкою факторів. По-перше, Іран розглядає свою ядерну програму як гарантію безпеки, особливо на тлі послаблення його регіональних союзів і конвенційних озброєнь. По-друге, економічні вигоди, які Тегеран сподівається отримати, залежать від готовності приватного сектора інвестувати в Іран, що проблематично через неядерні санкції. По-третє, у США внутрішня опозиція дипломатії з Іраном залишається сильною, а гарантії, що наступна адміністрація не вийде з угоди, надати неможливо. Нарешті, регіональні гравці, такі як Ізраїль, можуть спробувати саботувати переговори, вважаючи іранські ракети та проксі-силу більшою загрозою, ніж ядерна програма.
Європа як каталізатор прогресу
Ірано-американські переговори — це не лише двосторонній діалог, а й тест для багатосторонньої дипломатії. Європа, завдяки своєму досвіду та санкційному важелю, може стати каталізатором прогресу, якщо діятиме рішуче й скоординовано. Часу обмаль, але розумна стратегія, що поєднує тиск і стимули, здатна відкрити шлях до угоди, яка не лише стримає ядерні амбіції Ірану, але й знизить напругу на Близькому Сході. У цій шаховій партії кожен хід має значення, і Європа не може дозволити собі залишатися осторонь.
Time Ukraine Israel закликає читачів ділитися думками в коментарях і стежити за нашими оновленнями, адже ми продовжуємо розкривати найскладніші питання сучасності .
Автор: Aleksandr Potetiuiev
