Фото: ШІ
У сміливому повороті зовнішньої політики США президент Дональд Трамп нещодавно оголосив про нові тарифи, які свідчать про відхід від традиційних санкцій як основного інструменту примусової дипломатії Америки. Згідно з коментарем, опублікованим Королівським інститутом об’єднаних служб (RUSI) 30 квітня 2025 року, цей крок не лише підриває багатосторонній економічний порядок, але й створює серйозні виклики для Європи, яка тепер мусить посилити власні автономні механізми виконання санкцій, щоб зберегти глобальний вплив.
2 квітня 2025 року Трамп представив широкомасштабні тарифи, позиціонуючи їх як інструменти для отримання доходів, але використовуючи для досягнення дипломатичних цілей, які традиційно були сферою санкцій. На відміну від санкцій, які обмежують економічні зв’язки для досягнення безпекових чи дипломатичних цілей, тарифи є торговельними бар’єрами, спрямованими на захист внутрішньої промисловості. Проте адміністрація Трампа стирає цю різницю, застосовуючи тарифи як односторонні інструменти для тиску на країни, щоб змусити їх підтримувати зовнішню політику США. Наприклад, у березні Трамп погрожував “вторинними тарифами” країнам, які продовжують імпортувати російську нафту, якщо Москва відкине запропоноване США припинення вогню. Аналогічно, 25% тариф на покупців венесуельської нафти мав на меті примусити треті країни до співпраці.
Цей перехід до тарифів послаблює міжнародні системи, від яких залежать санкції, включаючи спільні фінансові системи, регуляторну гармонізацію та економічну взаємозалежність. RUSI зазначає, що це частина ширшої стратегії Трампа, яка спрямована на заміну ліберального світового порядку на націоналістичну, транзакційну економічну модель. Для Європи це створює як ризики, так і можливості: зменшення залежності від американського лідерства в санкціях змушує Європу інвестувати у власні механізми примусового виконання.
Адміністрація Трампа також тихо ліквідувала міжвідомчу групу KleptoCapture, яка займалася конфіскацією активів підсанкційних російських еліт, що свідчить про відступ від багатосторонніх санкційних зусиль на користь односторонніх тарифних заходів. Це, за словами автора коментаря Шило Грейсона, не просто зміна інструментів, а “ерозія інституційної інфраструктури економічної дипломатії”.
Для Європи наслідки очевидні: без американської відданості багатостороннім санкціям їх стає легше обходити і важче захищати. В’єтнам і Таїланд, наприклад, під тиском непередбачуваних тарифів США, наближаються до Китаю, що зменшує їхній інтерес до західних санкційних рамок. Щоб протистояти цьому, Європа мусить діяти рішуче. RUSI пропонує два пріоритети: по-перше, посилення виконавчих можYливостей через спільну розвідку, прозорість і нагляд; по-друге, координація, адже нинішня фрагментація між національними агентствами послаблює ефективність. Створення Європейського санкційного органу могло б уніфікувати виконання, забезпечити чіткі інструкції для компаній і швидко застосовувати покарання.
Якщо Європа залишиться пасивною, вона ризикує стати реактивним гравцем у глобальній системі, яка формується іншими. У світі, де економічний ландшафт фрагментується, автономне і надійне виконання санкцій є не розкішшю, а стратегічною необхідністю. Європа мусить не просто реагувати на нові реалії, а й активно їх формувати.
