Дональд Трамп, повернувшись до Білого дому, з незгасною рішучістю спрямував свій погляд на Гренландію — крижаного велетня, найбільший острів світу, чия доля століттями перепліталася з амбіціями великих держав. Його слова, сказані 26 березня 2025 року на консервативному ток-шоу, — «Нам це потрібно. Ми мусимо це мати» — пролунали як відлуння давніх імперських прагнень, але в сучасному контексті вони набувають нового, майже театрального відтінку. Гренландія, самоврядна територія Данії, для Трампа — не просто географічна точка, а символ, ключ до стратегічного панування і, можливо, особистої історичної спадщини. Та за цією рішучістю криється тонка гра інтересів, де історія, економіка й геополітика сплітаються у вишуканий, але напружений візерунок.
Історичний відгомін: від Луїзіани до Аляски
Трамп, без сумніву, черпає натхнення з літописів американської експансії. У 1803 році Томас Джефферсон, майстер дипломатичної витонченості, переконав Наполеона продати Луїзіану за 15 мільйонів доларів — угода, що подвоїла територію США і стала наріжним каменем їхнього майбутнього величчя. Через шість десятиліть, у 1867 році, Ендрю Джонсон, чиє президентство часто затьмарюють політичні бурі, схвалив купівлю Аляски в Російської імперії за скромні 7,2 мільйона доларів (близько 150 мільйонів у нинішніх цінах). Тодішні глузування над «крижаним скринькою Сьюарда» змінилися визнанням: Аляска стала скарбницею ресурсів і стратегічним форпостом. Трамп, називаючи Гренландію «великою угодою з нерухомістю», явно бачить себе в цій галереї президентів-візионерів, чиї сміливі кроки перекроювали мапи.
Історія знає й приклади з Данією: у 1917 році Копенгаген поступився США Датськими Вест-Індськими островами (нині Американські Віргінські) за 25 мільйонів доларів, побоюючись їх захоплення Німеччиною під час Першої світової війни. Ці прецеденти, перевірені часом і архівами — від дипломатичного листування Наполеона до сенатських дебатів про Аляску, доступних у Національних архівах США, — живлять наратив Трампа. Проте Гренландія — не безлюдний острів минулого століття, а жива територія з народом, чиє слово, згідно з актом про самоврядування 2009 року, звучить гучніше за будь-які пропозиції з-за океану.
Стратегічний танець на краю Арктики
Гренландія вабить не лише своїм розмахом — 2,1 мільйона квадратних кілометрів, що перевищує Мексику чи Саудівську Аравію, — а й розташуванням. Розкинувшись між Північною Атлантикою та Арктикою, вона подібна до геополітичного вартового, що охороняє підступи до багатств Півночі. Танення її льодовиків, прискорене зміною клімату, оголює поклади рідкісноземельних елементів і вуглеводнів, про які мріють Вашингтон, Пекін і Москва. За даними Геологічної служби США, Арктика може приховувати до 13% нерозвіданих запасів нафти та 30% газу — цифри, підкріплені дослідженнями 2008 року. Нові морські шляхи, що відкриваються в цьому регіоні, обіцяють скоротити торговельні маршрути, підвищуючи ставки в цій грі.
Вже сьогодні Гренландія є домом для авіабази Туле, найпівнічнішої точки американської військової присутності. Її радіолокаційні системи, за даними Пентагону, стежать за космосом і ракетними загрозами, а розширення контролю над островом могло б дати США безпрецедентну перевагу в арктичному протистоянні. Трамп, ймовірно, бачить у цьому не лише оборонний козир, а й спосіб затьмарити конкурентів, чиї кроки в регіоні — від китайських інвестицій у гренландські шахти до російських військових маневрів — стають дедалі помітнішими.
Гренландський голос: між незалежністю і тривогою
Та в цій історії є й інший бік — голос самих гренландців. Їхні 57 тисяч душ, розкидані по безкраїх просторах, не бажають бути розмінною монетою. Акт про самоврядування 2009 року, текст якого доступний на сайті уряду Гренландії, проголошує їх окремим народом із правом на самовизначення. Вибори 11 березня 2025 року, висвітлені місцевою газетою Sermitsiaq, показали: три чверті виборців підтримують партії, що виступають за поступову, а не поспішну незалежність від Данії. Ідея Трампа — дочекатися відокремлення Гренландії, а потім запропонувати їй союз із США — наштовхується на реальність: опитування, проведені Гренландським університетом у 2024 році, фіксують стійке неприйняття приєднання до Америки.
Епілог: амбіція на межі можливого
Трамп, майстер гучних жестів, стоїть перед викликом, де історія слугує йому і орієнтиром, і пересторогою. Його Гренландія — це не лише угода, а й спроба вписати своє ім’я в пантеон тих, хто розширював горизонти Америки. Та на відміну від часів Наполеона чи Олександра II, коли землі змінювали господарів за волею монархів, сьогодні голос народу звучить гучніше. Гренландці, подібно до тонкої нитки в цьому складному гобелені, нагадують: навіть найграндіозніші задуми можуть розчинитися в холодному арктичному вітрі, якщо не знайдуть відгуку в серцях тих, чия земля стала об’єктом чужих мрій.
Автор : Aleksandr Potetiuiev
