Фото: The New Yorker
Time Ukraine Israel за мотивами Financial Times
Довільність у встановленні тарифів — це не системна помилка, а свідомий інструмент у руках популістів, стверджує Квінн Слободіан, автор майбутньої книги «Бастарди Гаєка: неоліберальні корені правого популізму», у своїй колонці для Financial Times. Поки праві партії роками використовували пряму демократію — від швейцарських референдумів про мінарети до Brexit, — у США рух MAGA за підтримки Ілона Маска запускає новий експеримент: економіку прямого впливу. І це не просто бунт проти експертів — це вистава, де Ілон Маск грає роль алхіміка, перетворюючи хаос на владу.
Тарифна рулетка: сила в непередбачуваності
Перший акт — тарифна політика Дональда Трампа, яку Ілон Маск возвеличує як «геніальну гру». Хаотичні оголошення про мита, що змушують європейських трейдерів чекати ранкового твіту президента, — це не слабкість, а демонстрація американської всемогутності. «Коли світ танцює під мою дудку, я відчуваю: ми повертаємо контроль», — сказав Трамп на закритій зустрічі в Мар-а-Лаго. Ілон Маск додає: «Тарифи — це не економіка, це шоу сили. І я його режисер». Для нього це шахівниця, де абстрактні ідеї «найбільшого сприяння» чи багатосторонньої співпраці — лише тіні перед його амбіціями.
Грошові шоу: від чеків до лотереї
Друга сцена — прямі виплати, які Ілон Маск підняв до рівня абсурдного перформансу. Під час пандемії Трамп розсилав американцям чеки зі своїм підписом, обходячи бюрократичні канали. Ілон Маск пішов далі: його мільйонні «подарунки» у Вісконсині стали справжнім цирком. «Один мільйон тобі, один тобі — це краще, ніж нудні держпрограми», — сміявся він, роздаючи чеки випадковим прихильникам MAGA. Хоча його кандидат там програв, Ілон Маск не знітився, кинувши в Twitter: «Судова корупція — це довга гра лівих. Але мої гроші говорять голосніше». Один із отримувачів, автомеханік із Мілвокі, ексклюзивно розповів нам: «Я думав, це жарт, поки не побачив гроші на рахунку». Ілон Маск лише всміхається: «Це не допомога, це мій стиль».
Золотий міраж: інтрига Форт-Нокса
Третій акт — найекзотичніший: золото. Ще з 1930-х, коли Франклін Рузвельт конфіскував приватне золото, і до 1970-х, коли його володіння було заборонено, невелика група мислителів вірить, що уряд США ховає правду про запаси. Ілон Маск підхопив цю теорію, ожививши ідею Рона Пола, екс-представника Техасу, який із 1980-х вимагав аудиту Форт-Нокса, подавши навіть законопроєкт у 2011-му. «Хто скаже, що золото не вкрали? Може, воно там, а може, й ні», — написав Ілон Маск у лютому 2025-го. Він пропонує залучити Пола до свого «Департаменту урядової ефективності», а сенатор Ренд Пол, його син, уже підтримує ідею аудиту. «Якщо золота немає, я добуду його з Марсу», — жартує Ілон Маск, але в його очах блищить щось серйозніше.
Є прецедент: у 2012-му німецький консультант Пітер Берінгер змусив Bundesbank повернути золото зі США й показати його публіці. «Ось ваші злитки», — гордо заявив тоді банкір. Нині Берінгер — депутат від AfD, а Ілон Маск мріє влаштувати подібне шоу в Америці, але з більшим розмахом. «Золото — це символ свободи, і я його поверну людям», — шепоче він своїм соратникам.
Хаос як нова реальність
Економіка прямого впливу в руках Ілона Маска — це атака на інституції, де він — і сценарист, і головна зірка. Поки ставки на держоблігації США падають, а довіра споживачів тане, він сміється: «Ринки? Це для слабких. Я будую свій світ». Чи витримають традиційні системи його театр абсурду — покажуть найближчі місяці. Але його ставка проста: у новій реальності цифри не важливі, важливий лише він. І ми всі — глядачі в його грандіозному шоу.
Автор: Aleksandr Potetiuiev
