Україна та Сполучені Штати підписали історичну угоду, яка відкриває американським компаніям пріоритетний доступ до українських родовищ критично важливих мінералів, включно з рідкоземельними елементами, і створює спільний фонд для інвестицій у повоєнну відбудову. Цей крок, просуваний адміністрацією Дональда Трампа, позиціонується як подвійна перемога: зміцнення економічного суверенітету України та забезпечення стратегічних інтересів США в глобальній боротьбі за ресурси. Але чи готова Україна стати новим мінеральним хабом, і які виклики стоять на цьому шляху?
Українські надра: скарбниця, яку недооцінювали
Україна — геологічна перлина Європи, що має запаси 22 з 34 мінералів, визнаних Європейським Союзом як критично важливі. За даними Державної геологічної служби України, країна посідає перше місце в Європі за запасами графіту (20% світових) і входить до п’ятірки за титаном, марганцем і цирконієм. Літій, рідкоземельні елементи (неодим, церій, лантан), скандій і берилій роблять Україну потенційним лідером у постачанні сировини для зеленої енергетики, авіації, оборони та високих технологій.
Проте історично Україна недооцінювала цей потенціал. У радянські часи видобуток мінералів був орієнтований на потреби СРСР, а після 1991 року хаотична приватизація та брак інвестицій залишили більшість родовищ у стані консервації. Сьогодні, коли світ бореться за дефіцитні ресурси, Україна має шанс переписати свою економічну історію.
Що передбачає угода зі США?
Угода, підписана у Вашингтоні, створює стратегічний інвестиційний фонд, який залучатиме американський і міжнародний капітал до українського гірничо-видобувного сектору. США отримують пріоритетний доступ до нових угод на розробку родовищ, зокрема літію, графіту та рідкоземельних елементів. За словами першої віцепрем’єрки Юлії Свириденко, Україна зберігає повний контроль над своїми надрами, а угода не передбачає боргових зобов’язань.
Для США ця ініціатива — частина ширшої стратегії зменшення залежності від Китаю, який контролює 63% світового видобутку та 85% переробки рідкоземельних елементів (за даними USGS, 2024). Вашингтон розглядає Україну як економічний форпост, який може замінити військову підтримку довгостроковими інвестиціями в критичну інфраструктуру та ресурси.
Втрати на фронті й контроль над ресурсами
Війна ускладнює доступ до українських надр. За оцінками аналітичного центру We Build Ukraine і Національного інституту стратегічних досліджень, близько 40% металевих ресурсів, включно з двома ключовими літієвими родовищами в Донецькій і Запорізькій областях, перебувають на окупованих територіях. Вугільні шахти Донбасу, багаті на супутні рідкоземельні елементи, також втрачені для України.
Однак центральні та західні регіони — зокрема Житомирська, Дніпропетровська та Кіровоградська області — зберігають величезні запаси графіту, титану, скандію та інших мінералів. Ці території стають основою для нової мінерально-економічної стратегії, підтримуваної міжнародними партнерами.
Екологічний виклик: ціна прогресу
Видобуток рідкоземельних елементів і літію — це не лише економічна можливість, а й екологічний виклик. Процеси збагачення мінералів часто призводять до забруднення ґрунтів і водойм токсичними відходами. Наприклад, у Китаї, де видобувається більшість рідкоземельних елементів, екологічні стандарти часто ігноруються, що призводить до деградації земель.
Україна, прагнучи відповідати європейським стандартам, зіткнеться з необхідністю впроваджувати дорогі технології очищення та рекультивації. За оцінками експертів, створення одного сучасного рідкоземельного рудника може коштувати $500 млн і більше, а екологічні витрати становитимуть до 20% від загального бюджету. Чи зможе Україна збалансувати економічні амбіції з екологічною відповідальністю? Це питання стане ключовим для залучення західних інвесторів, які дедалі більше звертають увагу на ESG-критерії (екологія, соціальна відповідальність, управління).
Перешкоди на шляху: від бюрократії до безпеки
Незважаючи на потенціал, західні інвестори стикаються з низкою бар’єрів:
• Бюрократія: складні процедури отримання ліцензій і доступу до геологічних даних.
• Недостатня прозорість: значна частина геологічної інформації залишається закритою або застарілою.
• Військові ризики: близькість деяких родовищ до зон бойових дій.
• Інфраструктурні виклики: потреба в модернізації доріг, електромереж і переробних потужностей.
За оцінками McKinsey & Company (2024), запуск масштабного видобутку в Україні вимагатиме $10-15 млрд інвестицій протягом наступного десятиліття. Це довгостроковий проєкт, який потребує політичної стабільності та реформ.
Геополітична шахівниця: Україна, США, Китай
Угода з США — це не лише економічний прорив, а й геополітичний маневр. Світовий ринок рідкоземельних елементів — це арена боротьби за технологічне лідерство. Китай, який домінує в цій сфері, використовує свою мон ополію як інструмент політичного тиску. Наприклад, у 2010 році Пекін тимчасово обмежив експорт рідкоземельних елементів до Японії через територіальну суперечку, що змусило Захід шукати альтернативні джерела.
Україна, завдяки своїм ресурсам і стратегічному розташуванню, може стати частиною нової глобальної мережі постачання, яка зменшить залежність Заходу від Китаю. Однак це може викликати реакцію Пекіна, зокрема економічний тиск на європейських партнерів України. Водночас угода посилює позиції США в Європі, де конкуренція за ресурси зеленої енергетики загострюється.
Для порівняння, Австралія та Канада, які також мають значні запаси рідкоземельних елементів, уже активно залучають інвестиції. Наприклад, австралійська компанія Lynas Rare Earths у 2024 році отримала $200 млн від уряду США для розширення переробки. Україна має шанс повторити цей успіх, але для цього потрібні швидкі реформи та чітка стратегія.
Від поля бою до шахової дошки
Угода між Україною та США — це більше, ніж інвестиційний контракт. Це нова модель відбудови, яка перетворює Україну з об’єкта гуманітарної допомоги на ключового гравця в глобальній економіці. Стратегічні мінерали — це валюта майбутнього, і Україна, попри війну, має шанс стати одним із її головних постачальників.
Та щоб реалізувати цей потенціал, Києву потрібно подолати внутрішні бар’єри, залучити технології та забезпечити екологічну стійкість. У глобальній грі за ресурси Україна вже не просто пішак, а ферзь, який може змінити розстановку сил. Питання лише в тому, чи готова країна зіграти цю партію до кінця.
Автор: Marianna Nyzhnia
