The Atlantic/Фото: Скріншот видання
Раніше я писала про несподіваний витік інформації, коли головний редактор The Atlantic Джеффрі Голдберг випадково опинився в секретному чаті американських високопосадовців у месенджері Signal. Тоді здавалося, що інцидент спробують зам’яти, адже представники адміністрації Трампа та Пентагону наполягали: нічого критичного в переписці не було. Проте 26 березня 2025 року The Atlantic завдав удару у відповідь, опублікувавши повну стенограму чату, яка розкриває деталі планування авіаударів по йеменських хуситах. І ці нові подробиці ставлять під сумнів усі попередні запевнення чиновників.
Що розкрила публікація?
Американське видання, головний редактор якого ненавмисно став свідком внутрішньої кухні урядових рішень, оприлюднило не просто уривки, а всю переписку. У чаті, де брали участь 18 осіб — від директора Національної розвідки Тулсі Габбард до радника президента з нацбезпеки Майка Уолца, — обговорювалися конкретні деталі військової операції. Зокрема, йшлося про час запуску винищувачів F-18, ударних безпілотників MQ-9 та крилатих ракет Tomahawk. Один із прикладів, опублікованих The Atlantic: повідомлення глави Пентагону Піта Хегсета — “12:15 ET: F-18 стартують”. Переписка почалася за пів години до вильоту перших літаків, що суперечить заявам про “відсутність військових планів” у чаті.
Список учасників також став надбанням громадськості — за винятком одного співробітника ЦРУ, чиє ім’я журнал приховав на прохання відомства. Відповідальність за додавання Джеффрі Голдберга до чату взяв на себе Майк Уолц, радник президента Трампа, хоча він і досі стверджує, що переписка не містила “жодних секретів”. Утім, опубліковані скриншоти свідчать про інше.
Реакція Вашингтона: від заперечень до розслідувань
Скандал набрав обертів після того, як американські чиновники спробували применшити значення інциденту на слуханнях у Сенаті. Піт Хегсет, міністр оборони, наполягав, що чат не містив конкретних даних про операцію. Тулсі Габбард і Джон Реткліфф, директор ЦРУ, також підтримали цю лінію, заявивши, що “жодної секретної інформації” не передавали. Проте стенограма The Atlantic ставить ці слова під сумнів.
Демократи в Сенаті вже закликали до двопартійного розслідування, називаючи інцидент прикладом “небрежного ставлення до безпеки” та “потенційного витоку військових планів”. Представник Ради нацбезпеки Брайан Хьюз визнав автентичність переписки, але наголосив, що зараз триває перевірка, як номер Голдберга потрапив до чату.
Хто винен і що далі?
Ця історія — не лише про випадкову помилку Майка Уолца, який додав “не ту людину”. Вона оголює ширшу проблему: як американські високопосадовці поводяться з конфіденційною інформацією в епоху цифрових технологій. Поки одні вимагають відповідальності, інші — як сам Уолц — продовжують стверджувати, що “нічого страшного не сталося”.
Оприлюднення чату The Atlantic стало не просто журналістським тріумфом, а й сигналом: у Вашингтоні більше не вдасться приховати правду за гучними заявами. Нові подробиці лише розпалюють дискусію — чи стане цей скандал поштовхом до перегляду протоколів безпеки, чи залишиться черговим епізодом політичного серіалу? Час покаже.
Автор: Marianna Nyzhnia
