ВАШИНГТОН — У лабіринті дипломатичних маневрів, де кожен хід відлунює на десятиліття вперед, Дональд Трамп опинився перед вибором, що вимагає не лише політичної інтуїції, а й інтелектуальної витримки. За інформацією високопоставлених джерел у європейських і американських колах, знайомих із переговорами його адміністрації з Кремлем, президенту США незабаром доведеться визначити межі своєї стратегії — чи то поступки заради миру, чи то визнання, що війна Росії проти України не піддається його амбітному сценарію швидкого фіналу. Цей вибір можна назвати справжнім геополітичним гамбітом.
Триденні перемовини в Саудівській Аравії, що завершилися 25 березня 2025 року, оголили розбіжності, які важко приховати за дипломатичними формулюваннями. Москва заявила про готовність до припинення вогню в Чорному морі, але лише за умови послаблення санкційного тиску — пропозиція, що викликала стриману досаду в американській делегації. “Росія декларує одне, а робить інше, і це вже не просто тактичний хід, а виклик”, — зауважив один із американських посадовців, чиє ім’я залишається в тіні через делікатність процесу. Європейські партнери додають до цієї картини нотку цинізму: “Путін розгортає шахову партію, де Трамп, можливо, ще не зрозумів, що грає білими”.
Трамп, чия риторика про “мир за добу” стала лейтмотивом його повернення до Білого дому, тепер стикається з реальністю, де Кремль диктує темп. “Росія хоче завершення конфлікту, але, ймовірно, лише для того, щоб перегрупуватися”, — припустив він у розмові з Newsmax, ненароком видавши тінь сумніву. Москва тим часом звужує поле переговорів, вимагаючи не просто абстрактних жестів, а конкретних дивідендів — від доступу до SWIFT до розблокування експорту, — що перетворює діалог на вправу з геоекономічного торгу.
Чорне море: елегія для миру
Саудівські перемовини мали стати прелюдією до тиші в Чорному морі та припинення ударів по енергетичній інфраструктурі. Проте Росія вплела в угоду низку умов, які змушують сумніватися в її щирості. “Чорноморська домовленість — це не стільки мир, скільки спроба Кремля виторгувати собі простір”, — зазначає Сергій Марков, аналітик із близьким доступом до російських еліт. Офіційно Москва проголосила мораторій на атаки з 18 березня, але реальність на місцях спростовує ці слова.
У ніч на вівторок Кривий Ріг — місто, що стало символом стійкості Володимира Зеленського, — здригнулося від наймасштабнішого удару дронами з початку війни. Очаків, порт на Чорному морі, також опинився під прицілом. “З 18 березня ми зафіксували щонайменше вісім атак на енергетичні об’єкти”, — написав у X Дмитро Литвин, радник українського президента, підкреслюючи прірву між деклараціями та діями. Зеленський, зі свого боку, бачить у цьому стратегічну гру: “Росія використовує прагнення Трампа до угоди як шанс просунути свої інтереси там, де мали б панувати принципи”.
Інтелект проти амбіцій
Трамп вплів Росію в ширший геополітичний контекст, пов’язавши її з Іраном і Китаєм, але це, за оцінками європейських джерел, лише посилило позиції Путіна. “Він уникає прямого тиску, сподіваючись на взаємність, якої немає”, — розмірковує один із дипломатів. Перед президентом США постає дилема: або пожертвувати частиною санкційного арсеналу заради угоди до 20 квітня — дати, яку Bloomberg назвав орієнтиром, — або визнати, що війна, яка триває четвертий рік, вимагає більшої глибини, ніж його інстинкти переговорника.
Розвідка США у свіжому звіті застерігає: і Москва, і Київ можуть обрати затяжний конфлікт замість компромісу, що не влаштує жодну зі сторін. Це контрастує з переконанням Трампа, що “обидва лідери втомилися”. “Я хочу зупинити насилля і припинити витрачати мільярди”, — заявив він Newsmax, нагадуючи про прагматичну основу своєї політики.
Ендшпіль чи пауза?
Європейські голоси сподіваються, що Трамп розгледить у діях Путіна небажання йти на справжній мир. Але в його команді немає монолітності: одні повторюють кремлівські тези, інші наполягають на твердості. Білий дім зберігає мовчання, щоб не зруйнувати крихкий каркас дипломатії.
“Інтелект — це здатність бачити за межами очевидного, але амбіція часто змушує гнатися за ілюзіями”, — писав Ален де Боттон у The Consolations of Philosophy. Трамп балансує на цій межі. Чорне море, де дрони гудуть голосніше за слова про мир, залишається метафорою цього протистояння. Світ чекає, чи зможе американський лідер переписати правила гри — чи стане лише її учасником у партії, яку розігрує Кремль.
Автор: Marianna Nyzhnia
