Фото:Sanouni Imad
Time Ukraine Israel
Уранці 19 березня Стамбул прокинувся від шокуючої звістки: мера міста Екрема Імамоглу, одного з найперспективніших опозиційних лідерів Туреччини, взяли під варту. Разом із ним за ґрати потрапили його найближчі соратники. Офіційні звинувачення — корупція та ймовірні зв’язки з терористичною діяльністю — пролунали як грім перед ясним небом, адже арешт стався напередодні партійних праймеріз Народно-республіканської партії (НРП), де Імамоглу мав усі шанси стати кандидатом у президенти. Чотири дні допитів, пильна увага світових медіа, масові протести молоді та офіційний арешт — усе це розгорнулося на тлі мовчання міжнародної спільноти, яке важко не помітити. Чому світові лідери залишили Туреччину сам на сам із цим політичним землетрусом? Відповідь криється не лише у внутрішній боротьбі за владу, а й у глобальній ролі Анкари як стабілізатора у вирі криз.
Репресії як стиль правління
Арешт Імамоглу — не просто епізод у турецькій політичній драмі, а кульмінація тривалого процесу, який дедалі більше нагадує авторитарний сценарій. Усе почалося з формальностей: диплом Імамоглу, отриманий 31 рік тому в Стамбульському університеті, раптово визнали недійсним через нібито порушення під час переведення до університету на Північному Кіпрі. Цей крок миттєво позбавив його права балотуватися на президентських виборах, ще до того, як суд виніс офіційне рішення. Усе це виглядає як ретельно спланований хід Реджепа Таїпа Ердогана, чия популярність, за останніми опитуваннями, стрімко падає.
Протести, що спалахнули в Стамбулі, стали голосом молодого покоління, яке не хоче миритися з репресіями. Але чи вистачить цього імпульсу? Експерти розходяться у прогнозах. Одні бачать у Туреччині поступовий дрейф до моделі путінської Росії, але вірять, що демократичні традиції країни, західні цінності її молоді та хитка економіка можуть зупинити цей рух. Інші ж переконані: протести згаснуть, а Імамоглу, як і багато опозиціонерів до нього, зникне з політичної сцени.
Ця історія не нова. У курдських регіонах Туреччини подібні репресії — рутина. Мерів там регулярно усувають і ув’язнюють, а Селахаттин Демірташ, лідер курдського руху й екс-кандидат у президенти, уже роками перебуває за ґратами. Імамоглу, щоправда, — фігура іншого масштабу, справжня загроза для Ердогана. Але схема та сама: звинувачення, арешт, ізоляція.
Геополітичний танець Анкари
Чому ж світ мовчить? Лідер НРП Озгюр Озель публічно скаржився на ізоляцію з боку глобальних гравців, але відповідь лежить за межами внутрішньої політики Туреччини. Сьогодні Анкара — ключовий гравець у світовій шахівниці. Від її позиції залежить стабільність у Сирії, де Туреччина контролює курдське питання; реакція на війну в Україні, де вона балансує між Росією та Заходом; ситуація в Газі; і навіть архітектура європейської безпеки. Усе це робить Ердогана незамінним — і недоторканним.
27 лютого Девлет Бахчелі, лідер Партії націоналістичного руху та союзник Ердогана, запропонував ув’язненому лідеру РПК Абдуллі Оджалану розпустити організацію. Цей жест — не просто внутрішній маневр, а сигнал світові: Туреччина готова торгуватися, вирішувати конфлікти й залишатися мостом між Сходом і Заходом. У такому контексті арешт Імамоглу сприймається як внутрішня справа, на яку Захід готовий закрити очі заради стратегічного партнерства.
Два питання без відповіді
Перше: якщо вибори заплановані на 2028 рік, чому Ердоган діє саме зараз? Можливо, він відчуває слабкість — економічні проблеми, падіння рейтингів, невдоволення молоді. Усунення Імамоглу може бути превентивним ударом, щоб уникнути сильного конкурента в майбутньому. Друге: чому світові лідери не підтримали опозицію? Відповідь проста — геополітична доцільність переважає принципи демократії.
Майбутнє на роздоріжжі
Суд над Імамоглу навряд чи буде швидким — уряд Ердогана міцно тримає контроль над державними інституціями. Але криза виходить за межі Туреччини. Її траєкторія залежить від того, як глобальні гравці — від Вашингтона до Брюсселя й Пекіна — вирішать взаємодіяти з Анкарою. Чи стане Туреччина автократією за російським зразком, чи вдасться їй зберегти баланс між репресіями та демократією? Поки що відповідь висить у повітрі, як і доля Екрема Імамоглу — символу опору, який може стати або героєм, або черговою жертвою турецької політичної машини.
Автор : Marianna Nyzhnia
