Фото: Depositphotos
Time Ukraine Israel,
Минуло майже пів століття з часу підписання Кемп-Девідських угод 1978 року, які стали історичним кроком до миру між Єгиптом та Ізраїлем. Проте сьогодні відносини між Тель-Авівом і Каїром переживають непрості часи, а напруженість зростає через розбіжності у поглядах на безпеку та стабільність регіону. Ізраїль, який бореться за своє існування в оточенні ворожих сил, заслуговує на більшу підтримку від Єгипту, ніж на критику чи відстороненість.
Нещодавній медійний сплеск став лише одним із прикладів цього розриву. 21 березня ліванська газета al-Akhbar, відома своєю близькістю до «Хезболли», повідомила, що Єгипет нібито готовий прийняти чверть населення Гази на Синайському півострові. Ізраїльські ЗМІ — Times of Israel, Jerusalem Post, i24 News — швидко підхопили новину, що відображає не лише інтерес, а й стратегічну необхідність для Ізраїлю знайти рішення для Гази. Цей епізод підкреслив, як Каїр і Тель-Авів по-різному бачать майбутнє регіону — і чому Єгипет міг би відіграти конструктивнішу роль.
Газа: виклик, який потребує спільного рішення
Проблема Гази для Ізраїлю не нова. Ще у 2004 році Гіора Ейланд, голова Ради національної безпеки, пропонував переконати Єгипет виділити частину Синаю для палестинців, називаючи Газу «концтабором» через її перенаселеність і безнадійність. У 2010 році Біньямін Нетаньягу обговорював із Хосні Мубараком ідею розширення палестинського простору на Синай, але отримав відмову. У 2017 році Айоб Кара відстоював ідею палестинської держави в Газі та на Синаї як альтернативу Західному берегу.
Ці пропозиції не є фантазіями — вони відображають реальність: Ізраїль не може дозволити Газі залишатися осередком тероризму, яким керує ХАМАС, і водночас не має змоги самостійно вирішити гуманітарну кризу в секторі. Після війни 1967 року прем’єр-міністр Леві Ешколь намагався стимулювати відтік палестинців із Гази, але масового переселення не сталося. Як зазначив журналіст Мерон Рапопорт, Ізраїль зрештою зрозумів, що краще контролювати Газу, ніж розпорошувати її населення регіоном без нагляду.
З початком війни в Газі у жовтні 2023 року ситуація загострилася. Ейланд запропонував, щоб однією з цілей конфлікту стало переселення населення Гази до Єгипту чи країн Перської затоки, а його «План генерала» передбачав жорсткі заходи для тих, хто відмовиться залишити північ сектора. Інститут Міsgav і Міністерство розвідки Ізраїлю також виступили з ідеями переселення на Синай. «План Рив’єри» Дональда Трампа — перетворення Гази на процвітаючий регіон із переселенням палестинців до Єгипту — отримав підтримку Нетаньягу як «далекоглядний». Ізраїльські міністри, від оборони до фінансів, бачать у цьому шанс нарешті розірвати коло насильства.
Єгипет: партнер чи перешкода?
Каїр відкидає ці ідеї, називаючи їх «ліквідацією» палестинської справи. Єгипетська влада наполягає, що Синай не стане притулком для біженців, а Генсек ООН Антоніу Гутерріш навіть звинуватив план Трампа в етнічних чистках. Але чи не час Єгипту переглянути свою позицію? Ізраїль не прагне агресії проти Каїра — він шукає партнерства для вирішення спільної проблеми. Газа, що межує з Синаєм, є джерелом нестабільності не лише для Ізраїлю, а й для самого Єгипту, де радикальні угруповання вже давно створюють загрозу.
Замість співпраці Каїр обирає конфронтацію. Підтримка позову ПАР проти Ізраїлю в Міжнародному суді за звинуваченням у геноциді в Газі виглядає як зрада духу Кемп-Девідських угод. Ізраїльські лідери, такі як посол у США Єхіель Лейтер чи посол в ООН Денні Даннон, висловлюють занепокоєння щодо можливого нарощування Єгиптом сил на Синаї. Хоча ці заяви іноді перебільшені, вони відображають реальну тривогу Тель-Авіва: невже Єгипет, партнер по миру, стає новою загрозою?
Ізраїльська стратегія: безпека через рішучість
Ізраїль змушений діяти рішуче. Війна в Газі, окупація нових територій у Сирії, контроль над півднем Лівану — це не агресія, а необхідність упередження. Навіть риторика щодо Туреччини, яку Нетаньягу нібито просуває через ЗМІ, є частиною ширшої стратегії: Тель-Авів не може дозволити собі чекати, поки вороги посиляться. У цьому контексті підтримка «Плану Рив’єри» чи інших ініціатив із переселення палестинців — це не імперіалізм, а спроба знайти вихід із глухого кута.
Єгипет міг би стати ключовим союзником у цьому процесі. Прийнявши частину відповідальності за долю Гази, Каїр не лише посилив би власну безпеку на Синаї, а й підтвердив свою роль як лідера арабського світу. Натомість відмова від діалогу та ремілітаризація півострова, якою погрожує Єгипет у разі переселення палестинців, лише погіршать ситуацію для всіх.
Час для нового партнерства
Простір для співпраці між Ізраїлем і Єгиптом ще існує, але він звужується через упертість Каїра. Ізраїль, оточений ворогами, має право на захист і пошук рішень — таких, як «План Рив’єри». Єгипет, зі свого боку, мусить згадати, що Кемп-Девід був не лише про мир, а й про спільну відповідальність за стабільність. Якщо Каїр і далі бачитиме в Ізраїлі лише проблему, а не партнера, регіон ризикує скотитися до хаосу. Тель-Авів заслуговує на підтримку, а не на осуд — і Єгипет має шанс це зрозуміти, поки не пізно.
Автор: Marianna Nyzhnia
