У понеділок, 14 квітня 2025 року, низка європейських лідерів виступили з різкою критикою президента Росії Володимира Путіна, звинувачуючи його у тривалих військових діях проти України та підриві мирних ініціатив, які намагається просувати адміністрація Дональда Трампа у США. Європейські столиці, здається, єдині у думці, що дії Кремля залишаються головною перешкодою на шляху до деескалації конфлікту. Проте позиція Білого дому, очолюваного Трампом, продовжує різко контрастувати з європейською точкою зору, створюючи нові лінії напруги у трансатлантичних відносинах.
Виступаючи на спільній пресконференції з президентом Сальвадору Наїбом Букеле, Дональд Трамп знову різко розкритикував президента України Володимира Зеленського. Його слова були недвозначними: «Помилкою було дозволити війні статися. Якби Байден був компетентним. І якби Зеленський був компетентним — а я не знаю, чи він компетентний, — у нас була б серйозна розмова з цим хлопцем тут». Трамп додав: «Ви не починаєте війну проти когось, хто у 20 разів більший за вас, а потім сподіваєтеся, що люди дадуть вам кілька ракет».
Водночас тон Трампа щодо Путіна виявився набагато примирливішим. «А подивіться на Путіна — я не кажу, що хтось ангел, але я вам скажу, я чотири роки керував, і це навіть не було питанням. Він ніколи — я сказав йому: не роби цього. Ти цього не зробиш», — заявив він, натякаючи, що за його попереднього президентства Росія нібито не наважувалася на подібні кроки. Однак зрештою Трамп розподілив провину між усіма сторонами: «І Байден міг це зупинити, і Зеленський міг це зупинити, і Путіну взагалі не варто було це починати. Винні всі».
Ще більш показовими стали заяви спеціального представника Трампа Стіва Віткоффа, який минулого тижня відвідав Москву. Виступаючи на Fox News, Віткофф розповів про свою п’ятигодинну зустріч із російськими посадовцями, назвавши її «переконливою». За його словами, наприкінці переговорів сторони наблизилися до розуміння того, чого хоче Путін — «постійного миру». «Ближче до кінця ми дійсно дійшли до того… до того, чого просить Путін», — зазначив він, підкресливши, що процес зайняв час, але дав результат.
Проте деталі, озвучені Віткоффом, можуть стривожити європейських союзників США. За його словами, мирна угода включає не лише контроль над «п’ятьма територіями» — очевидно, маються на увазі окуповані Росією регіони України, — але й ширші вимоги у сфері безпеки. Серед них — відмова від розширення НАТО, виключення застосування статті 5 про колективну оборону та інші «протоколи безпеки». «Це складна ситуація, що корениться в деяких дійсно проблемних речах, які відбуваються між двома країнами», — додав він, висловивши надію, що домовленості можуть стати «дуже важливими для світу загалом».
Віткофф також натякнув на економічний аспект можливої угоди, заявивши, що «існує можливість змінити російсько-американські відносини за допомогою деяких дуже привабливих комерційних можливостей». На його думку, це могло б забезпечити стабільність у регіоні. Такі заяви викликають запитання: чи готовий Трамп піти на поступки Путіну, щоб досягти миру, і як це вплине на позицію України та її європейських партнерів?
Поки європейські лідери наполягають на жорсткому протистоянні Росії, адміністрація Трампа, здається, схиляється до більш прагматичного підходу, який може включати компроміси з Кремлем. Це створює ризик розколу в західному таборі та ставить Україну перед складним вибором: продовжувати боротьбу за підтримки Європи чи шукати modus vivendi з Росією під тиском США. Для Путіна ж повернення до «звичних справ» — стабільності на його умовах — залишається головною метою. Питання в тому, якою ціною це буде досягнуто і хто її заплатить.
Автор :Marianna Nyzhnia
