Великдень в Україні — це не лише релігійне свято, а й глибоко вкорінена культурна подія, що поєднує віру, родинні зв’язки та багатовікові традиції. Підготовка до Пасхи починається заздалегідь і охоплює як духовні практики, так і створення особливих страв та символів, що несуть у собі пам’ять предків. Від писанок, що уособлюють життя, до стародавніх страв, таких як таратута з Полісся, каша зозуля з Вінниччини, козацький куліш чи зганянка, український Великдень — це справжній калейдоскоп смаків, обрядів і сенсів.
Духовна підготовка та символіка
Підготовка до Великодня розпочинається з Великого посту — часу духовного очищення, молитви та стриманості. Українці вірять, що піст готує не лише тіло, а й душу до зустрічі зі святом Воскресіння. У цей період господині прибирають оселі, готують святковий посуд, а діти вчаться розписувати писанки — один із найдавніших символів Великодня. Писанка, за народними повір’ями, є оберегом, що несе в собі силу життя та захисту. На Покутті, Буковині та Гуцульщині традиція розпису писанок збереглася найяскравіше: складні геометричні візерунки, символи сонця, зірок і дерев наносяться воском і природними барвниками. Гуцули вірили: «Доки пишуть писанки, доти буде світ».
Паска — ще один ключовий символ свята. Це не просто здобний хліб, а священна страва, що уособлює тіло Христове. Її печуть із найкращого борошна, додаючи молоко, яйця, цукор і родзинки, а зверху прикрашають глазур’ю та символічними фігурками з тіста — хрестами, голубами чи квітами. У кожному регіоні паска має свої особливості: на Галичині вона висока й пухка, на Поліссі — більш щільна, а на Вінниччині часто додають місцеві трави для аромату.
Стародавні страви: смак української душі
Великодній стіл в Україні — це справжнє відображення регіональної різноманітності та історичної пам’яті. Окрім паски та писанок, на столі з’являються страви, які сягають корінням у глибоку давнину, кожна з яких має свою історію та значення.
Таратута з Полісся — це забута перлина української кухні, яку сучасні кулінари поступово відроджують. Цю страву називають і закускою, і холодним супом. Її готують із квашених буряків, додаючи огірки, цибулю, сметану та зелень. Таратута була популярною на Поліссі завдяки своїй простоті та освіжаючому смаку, що ідеально пасував до весняного столу. Сьогодні рецепти таратуту з’являються навіть у міжнародних виданнях, як-от The New York Times, повертаючи страву до світового визнання.
Каша зозуля з Вінниччини — це унікальна обрядова страва, що символізує родючість і достаток. Її готували з пшона, додаючи молоко, мед і сушені фрукти, а іноді — лісові горіхи чи трав’яні настої. Назва «зозуля» пов’язана з весняними повір’ями: зозуля вважалася провісницею нового життя, а каша, подана на Великдень, мала забезпечити добробут родині. На Вінниччині цю страву часто подавали дітям, вірячи, що вона зміцнює здоров’я.
Козацький куліш — легендарна страва, що асоціюється з силою та витривалістю українських козаків. Цю густу польову кашу готували з пшона, картоплі, сала, цибулі та часнику, іноді додаючи м’ясо чи рибу. Куліш був не лише їжею, а й частиною козацької культури: його варили в казанах на вогнищі під час походів, і кожен рецепт відображав регіональні особливості. На Поліссі куліш могли готувати на молоці чи сироватці, а на Полтавщині додавали гречку чи кукурудзу. Сьогодні куліш залишається символом єдності та сили, його готують на фестивалях і святах.
Зганянка — ще одна стародавня страва, популярна на Західній Україні, зокрема в Карпатах. Це густа каша з кукурудзяного борошна, яку заправляли маслом, сметаною чи шкварками. Зганянку готували в печах, і вона вважалася ситною їжею для селян, що працювали в полі. На Великдень її подавали як символ достатку, адже кукурудза вважалася «золотом» української землі. Сьогодні зганянка повертається до ресторанних меню як автентична страва.
Регіональні особливості та обряди
Кожен регіон України додає до великодніх традицій щось унікальне. На Поліссі освячували цілі запечені поросята, а шкаралупу від писанок кидали в річки, вірячи, що вона дійде до міфічних рахманів — праведників загробного світу. У Галичині парубки співали «риндзівки» — великодні пісні під вікнами жінок, отримуючи за це писанки та монети. На Вінниччині збереглася традиція ставити на стіл тарілку із землею та посіяним вівсом, що символізує воскресіння, а на півдні України для відсутніх родичів залишали шматочок паски та крашанки, загорнуті в рушник.
Великодній кошик — це окрема історія. До нього клали не лише паску та яйця, а й сіль (символ захисту), хрін (символ міцності), ковбасу, шинку та сир. Кожна господиня намагалася зробити кошик багатим, адже він уособлював добробут родини. У Карпатах до кошика додавали копчений окіст — «шовдарь», а на Волині — домашнє масло у формі ягняти.
Великдень із душею
Український Великдень — це свято, що об’єднує покоління. Від розпису писанок до приготування таратуту чи кулешу, кожна дія наповнена любов’ю та повагою до традицій. Ці обряди та страви — не просто спадщина, а жива історія, що передається від бабусь до онуків. Сьогодні, коли Україна переживає складні часи, великодні традиції стають ще ціннішими, нагадуючи про незламність духу та силу єдності.
Паска, писанки, таратута, зозуля, куліш і зганянка — це не просто їжа чи символи. Це душа українського народу, що оживає щовесни, коли на дзвіницях лунає «Христос Воскрес!» і родини сідають за святковий стіл, сповнені надії та віри.
Автор: Ekaterina Bogdanenko
