Фото: Time Ukraine Israel
Пекін/Гітега/Момбаса — квітень 2025. Африка дедалі щільніше опиняється в обіймах Китаю. Від ультрасучасних портів на узбережжі Кенії до залізниць, що розтинають савани Танзанії, китайські інвестиції перестали бути просто економічним феноменом. Це — витончена геополітична шахівниця, де кожен хід Пекіна змінює континент.
На саміті Форуму співробітництва Китай-Африка у Пекіні у вересні 2024 року Сі Цзіньпін оголосив про $50 мільярдів інвестицій до 2027 року. Пріоритети амбітні: видобуток рідкісних мінералів, без яких неможливі електромобілі й «зелена» енергетика, а також інфраструктура, що забезпечує їхній експорт. Проте за блиском цифр проглядають тіні: боргові пастки, екологічні загрози й втрата суверенітету. Чи готова Африка до такої гри?
Імперія залізниць: шлях до ресурсів
Китайська присутність в Африці — це насамперед бетон, сталь і кілометри рейок. Порт Момбаса в Кенії, швидкісна залізниця Аддіс-Абеба–Джибуті, гідроелектростанція Гранд-Ефіопіан-Ренесанс — ці проєкти вже змінили ландшафт континенту. Модернізована за $1 мільярд залізниця Танзанія–Замбія (Tazara) — лише один із прикладів.
Новий амбітний проєкт — залізниця Увінза–Мусонгаті вартістю $2,15 мільярда, що з’єднає Танзанію й Бурунді. Її довжина — 282 км, а мета — транспортування 3 мільйонів тонн корисних копалин щороку, зокрема нікелю, золота, платини й міді, з одного з найбільших у світі родовищ. Китайські компанії будують, фінансують і, ймовірно, диктуватимуть правила експлуатації. Ця залізниця — не просто транспортна артерія, а прямий шлях від копалень до портів, звідки ресурси попрямують до КНР.
Ціна «дружби»: борги й залежність
Китай не приховує своїх інтересів. Його залізниці прокладаються не до африканських мегаполісів, а до шахт і кар’єрів. У контрактах домінують китайські компанії, технології та навіть робоча сила. Місцеві економіки отримують короткострокові бонуси — робочі місця, інфраструктуру, — але довгострокові ризики куди серйозніші.
Так звана «боргова пастка» стала притчею во язицех. Африканські країни беруть кредити під інфраструктурні проєкти, але часто не можуть їх обслуговувати. У разі дефолту Пекін може вимагати передачі активів або політичних поступок. Наприклад, Шрі-Ланка вже втратила порт Хамбантота через нездатність погасити китайський кредит. У Африці схожі сценарії викликають тривогу: Замбія, Кенія та Джибуті мають борги перед Китаєм, що сягають мільярдів доларів. Пекін рідко погоджується на реструктуризацію, що посилює напругу.
Екологічний вимір не менш тривожний. Видобуток рідкісноземельних елементів забруднює ґрунти й водойми, а масштабне будівництво руйнує екосистеми. Місцеві громади, які рідко отримують справедливу компенсацію, дедалі частіше протестують.
Геостратегія: Африка як плацдарм
Для Китаю Африка — не лише джерело сировини, а й арена для розширення впливу. Пекін створює ринки для своїх товарів, від смартфонів до сонячних панелей, і водночас нарощує політичну вагу. У регіоні, де вплив США та Європи слабшає, Китай заповнює вакуум. Його інвестиції забезпечують лояльність африканських урядів на міжнародних майданчиках, зокрема в ООН.
Водночас Африка прагне більшого. Лідери країн, як-от Танзанії чи Нігерії, дедалі гучніше говорять про необхідність збалансованої торгівлі. Вони хочуть, щоб Китай не лише вивозив сировину, а й інвестував у переробку, створюючи додану вартість на континенті. Поки що Пекін не поспішає змінювати модель.
Нова Африка за китайськими правилами?
Залізниця Танзанія–Замбія, збудована ще за Мао Цзедуна, була символом «безкорисливої дружби». Сучасні проєкти — це радше символ прагматизму. Китай не просто будує інфраструктуру, а формує залежність, що може визначати майбутнє континенту на десятиліття вперед.
Африканські уряди стоять перед дилемою: брати китайські гроші й ризикувати суверенітетом чи шукати альтернатив, яких поки що обмаль. Поки лідери континенту підраховують кілометри рейок і тонни руди, Китай методично вибудовує нову реальність. Африка змінюється — але чи стане вона сильнішою, чи лише залежнішою? Відповідь залежить від того, наскільки розумно континент зіграє в цю велику гру.
Автор : Aleksandr Potetiuiev
