До очей припав матеріал, який ми не змогли пропустити: стаття командира Едварда Блека наукового співробітника Першого морського лорда та доктора Сідхарта Каушала Старшого наукового співробітника Sea Power про значення Чорного моря для європейської безпеки. Їхній аналіз розкриває, як цей регіон залишається ключовим для стратегії Росії — від експорту нафти й зерна до геополітичних амбіцій, що загрожують Україні та НАТО. Не оминули уваги й приховані ризики: можливе мінування Одеси чи блокування торгівлі навіть після припинення вогню.
Стримування Росії потребує ширшого погляду, ніж загроза з Півночі. Чорне море відіграє ключову роль у стратегії Москви, впливаючи на європейську безпеку та економіку.
Три роки війни виявили слабкості Чорноморського флоту Росії. Він втратив третину потужності й покинув Севастополь через українські далекобійні удари та безпілотники. Туреччина, застосовуючи Конвенцію Монтрьо, обмежила доступ воюючих сторін до Босфору й Дарданелл, створивши бар’єри як для Росії, так і для НАТО. Якщо припинення вогню послабить ці обмеження, російські кораблі можуть опинитися “замкненими” в регіоні в разі нового конфлікту.
Чи стане Чорне море другорядним театром? Навряд чи. Воно залишається важливим для Росії — економічно й стратегічно.
Чорне море в планах Кремля
Росія експортує 22% нафти через чорноморські порти, як-от Новоросійськ, і активно обходить санкції тіньовим флотом. Але на переговорах про припинення вогню Москва наполягає на доступі до банківських послуг для аграрного сектору. Порти Новоросійськ і Тамань — головні експортні хаби для зерна й пшениці. У 2024 році аграрний експорт приніс Росії $43 млрд, ставши другим за важливістю після вуглеводнів.
Сільське господарство для Кремля — не просто гроші, а геополітичний інструмент. Зростання населення й кліматичні зміни підвищать попит на продовольство на Глобальному Півдні. Росія прагне контролювати ці ринки, підриваючи експорт України. Їжа для Близького Сходу чи Африки — це політична зброя, як показала Арабська весна. А нестабільність у Сахелі чи Сирії дає Росії важелі проти НАТО.
До 2040-х, коли попит на нафту впаде, аграрний сектор може частково компенсувати втрати. Якщо Москва монополізує постачання продовольства до країн ОПЕК, це зміцнить її позиції.
Загрози після війни
Навіть із припиненням вогню Росія продовжить порушувати українську торгівлю — як це було в Азовському морі з Керченським мостом. Таємне мінування підходів до Одеси чи переслідування суден — імовірні сценарії. У разі зриву перемир’я Москва може атакувати Одесу.
Для НАТО й України ключовим стане морське партнерство. Британсько-українська угода на 100 років може допомогти: тральщики, автономні системи та патрульні кораблі посилять Київ. Туреччина, контролюючи протоки, залишиться важливим гравцем. Її флот і регіональні союзники, як Румунія, можуть стримувати Росію.
Чорне море як плацдарм
Чорноморський флот — база для проєкції сили Росії за межі регіону. Він підтримував операції в Сирії та може посилити присутність у Судані чи Лівії. У війні з НАТО флот здатен завдавати ракетних ударів і мінувати вузькі місця, як Босфор. Зростання українських далекобійних можливостей — від Storm Shadow до безпілотників — ускладнить дії Росії.
Вердикт
Чорне море — не периферія, а центр російської стратегії. НАТО, зокрема Британія, має інвестувати в Україну й Туреччину, щоб обмежити свободу дій Кремля. Сильний український флот і турецьке домінування — запорука стабільності в регіоні.
Автор: Marianna Nyzhnia
