Перемога над нацизмом у Другій світовій війні залишається однією з ключових подій ХХ століття, але для України її святкування нагадує спробу скуштувати ювілейну паляницю, у якій героїзм змішаний із гіркими історичними компромісами. У цій статті ми розглянемо внесок України у перемогу, героїчні сторінки її історії, а також складні аспекти, такі як пакт Молотова-Ріббентропа, колабораціонізм і геополітичні ігри “Великої трійки” на Тегеранській конференції 1943 року, які вплинули на долю українців і поляків. Доповнення новою інформацією, зокрема про Тегеранську змову та російське казачество на службі Гітлера, допоможе глибше зрозуміти контекст і сучасні виклики історичної пам’яті.
Україна – епіцентр війни
Друга світова війна для України розпочалася 1 вересня 1939 року, коли нацистська Німеччина напала на Польщу. Понад 110–120 тисяч українців у складі Війська Польського чинили опір, із них 8 тисяч загинули в перший місяць війни. Пакт Молотова-Ріббентропа, підписаний 23 серпня 1939 року, розділив Східну Європу між Гітлером і Сталіним, віддавши Західну Україну та Білорусь до радянської сфери впливу. 17 вересня 1939 року Червона армія окупувала ці території, що в радянській історіографії називали “визволенням”.
Під час німецько-радянської війни (1941–1945) Україна стала головним полем битви Східного фронту. На її території діяло від 50 до 75% дивізій Вермахту та половина радянських сил. Майже половина стратегічних операцій війни відбувалася тут. За оцінками, від 8 до 10 мільйонів українців загинули, 7 мільйонів воювали в Червоній армії, 250 тисяч – у складі армій союзників, а понад 100 тисяч – в Українській повстанській армії (УПА), яка боролася проти нацистів і радянської влади. Жінки України складали значну частину народного ополчення: у Чернігівській області – 13 269 із 64 787 ополченців, у Миколаївській – 18 884 із 70 464. Вони працювали зв’язківцями, медсестрами, льотчицями, поділяючи тяготи війни.
Героїзм і трагедії: родзинки паляниці
Героїзм українців незаперечний. 383-я і 393-я стрілецькі дивізії з Донбасу, 214-а та 395-а з Ворошиловградщини, 293-я та 81-а з Сумщини прославилися на полях битв. Ці дивізії були сформовані переважно з місцевих жителів, зокрема шахтарів і селян, які вирізнялися мужністю та стійкістю. Наприклад, 383-я дивізія, відома як “Шахтарська”, брала участь у визволенні Сталінграда, а 293-я відзначилася в боях за Харків і Курську дугу. 450 тисяч уродженців Київщини та 400 тисяч із інших регіонів воювали в Червоній армії, беручи участь у ключових операціях, таких як Сталінградська битва, Курська дуга, визволення Києва та штурм Берліна. УПА, попри суперечливу оцінку, знищувала німецькі гарнізони та рятувала в’язнів концтаборів, ведучи боротьбу до середини 1950-х.
Гірка начинка: пакт, депортації, колабораціонізм
Пакт Молотова-Ріббентропа став спусковим гачком війни. Спільний радянсько-німецький парад у Бресті 22 вересня 1939 року символізував співпрацю двох режимів. Радянська окупація Західної України супроводжувалася репресіями: десятки тисяч представників інтелігенції знищено, сотні тисяч депортовано до Сибіру та Казахстану. Радянсько-фінська війна 1939–1940 років, розпочата за підтримки пакту, коштувала величезних втрат через опір фінів.
Колабораціонізм – ще одна болюча сторінка. Близько 250 тисяч українців співпрацювали з нацистами, зокрема 80 тисяч служили в дивізії СС “Галичина”. Для декого це був спосіб боротьби проти СРСР, для інших – виживання. Водночас російське казачество також масово підтримувало Гітлера. За оцінками, 25 тисяч казаків, переважно донських, служили у вермахті. У 1943 році в Польщі сформували 1-шу козачу дивізію під командуванням группенфюрера СС Гельмута фон Паннвіца, яка в Югославії спалила понад 20 сіл, здійснювала зґвалтування та масові вбивства. Один із прикладів – село Дьяково в Хорватії, де казаки закрили в церкві 120 жінок і дівчат віком від 7 до 68 років, ґвалтуючи їх усю ніч. Фон Паннвіц виправдовував це, називаючи казаків “чудовим расовим типом”. На окупованих територіях СРСР, зокрема в Краснодоні на Луганщині, казаки влаштовували паради на підтримку Гітлера, паралельно з діяльністю підпільної “Молодої гвардії”.
Сучасна Росія відроджує казачество, використовуючи його як інструмент пропаганди. У 2025 році помічник президента РФ Дмитрій Міронов заявив, що казаки беруть активну участь у війні проти України, а 18,5 тисяч із них перебувають на фронті. Це підкреслює, як Росія маніпулює історією, подаючи колабораціоністів як героїв.
Тегеранська змова: геополітичні ігри проти України
Тегеранська конференція (28 листопада – 1 грудня 1943 року) стала поворотним моментом війни, але для України вона мала трагічні наслідки. Як свідчить нова інформація, Сталін і Рузвельт уклали таємну угоду, спрямовану проти стратегії Черчилля. Ще влітку 1943 року американська делегація за домовленістю оселилася в радянському посольстві в Тегерані, що порушувало дипломатичні принципи. Офіційно це пояснювали загрозою замаху з боку німців, зокрема міфічної операції “Довгий стрибок”, яку нібито готував диверсант Отто Скорцені. Проте радянські та британські спецслужби ще влітку 1943 року знищили німецьку агентуру в Ірані, і лідери “Великої трійки” знали, що загрози немає. Міф про “Довгий стрибок” був вигаданий для виправдання тісної співпраці Сталіна та Рузвельта, а згодом популяризований радянським фільмом “Тегеран-43” за участю Алена Делона.
У неформальній атмосфері радянського посольства Сталін і Рузвельт домовилися про поділ сфер впливу. Рузвельт “здав” Сталіну Східну Європу, зокрема Польщу, Чехословаччину, Угорщину, Румунію, Болгарію та Югославію, а також частину Китаю, в обмін на обіцянку СРСР воювати з Японією. Замість висадки союзників на Балканах, як пропонував Черчилль, щоб обмежити вплив СРСР, було обрано Нормандію – рішення, яке дозволило Червоній армії “визволяти” Східну Європу. Це зруйнувало “Балканську стратегію” Черчилля, залишивши його у відчаї, що видно на рідкісних знімках із конференції.
Ці домовленості мали прямий вплив на Україну. Геополітичні ігри “Великої трійки” посилили напруженість на Волині, де в 1943 році розгорнулася Волинська трагедія – взаємні етнічні чистки між українцями та поляками. Послаблення позицій Польщі внаслідок Тегеранської угоди та радянська політика “поділу й володарювання” сприяли ескалації конфлікту, жертвами якого стали десятки тисяч людей.
Чесність як сила
Україна має право пишатися своїм внеском у перемогу над нацизмом: мільйони життів, героїзм солдатів, партизанів і цивільних – це “родзинки” паляниці, які ми вшановуємо 8 і 9 травня. Але ми не можемо ігнорувати “начинку”: пакт Молотова-Ріббентропа, репресії, колабораціонізм, злочини переможців, зокрема зґвалтування 200 тисяч жінок у Німеччині, чи геополітичні змови, які визначили долю України без її участі. Тегеранська конференція показала, як великі держави вирішували долю малих націй, а історія російського казачества нагадує, що колабораціонізм не був виключно українським явищем.
Сьогодні, коли Росія використовує міфи про “Велику Вітчизняну” для виправдання агресії проти України, ми мусимо бути чесними. Чесність – це не слабкість, а сила, що дозволяє вшанувати героїв і застерегти світ від нових трагедій. Україна, яка з 2014 року протистоїть російському імперіалізму, бореться за ті самі цінності – свободу, гідність, право на самовизначення. І цього разу ми не гарматне м’ясо, а нація, що творить власну історію.
Автор: Marianna Nyzhnia
