Фото: Depositphotos
На тлі переговорів у Саудівській Аравії, що відбулися останніми днями, поступово вимальовуються реальні контури можливого компромісу між Україною та Росією. Видання The Sunday Times аналізує, що готовий і чого не готовий поступитися Володимир Путін заради припинення бойових дій — чи хоча б їх тимчасової паузи. Але головне питання залишається без відповіді: чи готові США, головний стратегічний союзник Києва, схилити Україну до компромісу?
“Крок до припинення вогню” — або до замороження війни?
Представниця Державного департаменту США Теммі Брюс заявила, що сторони “знаходяться за крок до повного припинення вогню”. Проте цей крок обтяжений політичними та воєнними “мінами”. Серед ключових тем — заборона ударів по критичній інфраструктурі, зокрема електростанціях і нафтосховищах, які дедалі частіше стають мішенями для українських дронів.
Росіяни, втративши значну частину Чорноморського флоту — включно з флагманом “Москва” у квітні 2022 року — намагаються захистити рештки флоту та енергетичні об’єкти. Водночас російські війська не припиняють штурми на сухопутному фронті, що ставить під сумнів щирість їхніх переговорних намірів.
Страх повернення до “Мінська”
Україна не хоче ще одного “замороженого конфлікту”, який би дозволив Росії перегрупуватися та знову вдарити. Президент Володимир Зеленський неодноразово наголошував: повторення Мінських угод недопустиме. Київ вимагає реального міжнародного моніторингу та гарантій, які унеможливлять реванш Кремля.
Тим часом Москва намагається обмежити обмін розвідданими між Україною та Заходом і виступає категорично проти присутності будь-яких військових контингентів НАТО на українській території.
НАТО — без армії, але з присутністю?
У західних столицях обговорюється можливість створення тренувальних баз НАТО на заході України, особливо у регіонах західніше Дніпра. Йдеться не про бойові підрозділи, а про “сили стабілізації”, які займатимуться охороною, патрулюванням і підготовкою кадрів.
Цей сценарій дає змогу Заходу зберегти вплив і присутність в Україні без прямої конфронтації з РФ. Проте готовність до подібного формату залишається невисокою: багато країн побоюються ескалації конфлікту до відкритого зіткнення НАТО та Росії.
Лінія фронту — новий кордон?
Одна з найбільш дискусійних тем — тимчасова фіксація лінії фронту як де-факто кордону, з невизначеним статусом окупованих територій. Ідея має своїх прихильників на Заході, але категорично відкидається Україною.
Для президента Зеленського будь-яке “узаконення” фактичної лінії розмежування — це визнання поразки та відкритий шлях до “сирійського сценарію”, коли конфлікт тліє роками без вирішення.
Висновок: компроміс чи капітуляція?
Поточні переговори в Ер-Ріяді показують: Москва хоче передишки, але не миру, а Захід шукає модель, яка зупинить війну без відкритого зіткнення з Путіним. У цьому контексті позиція США стане визначальною. Якщо Вашингтон почне тиск на Київ із метою компромісу, це може змінити хід усієї війни — і не обов’язково в бік миру.
Адже компроміс без справедливості — це не мир. Це лише ще один тактичний маневр, за яким може знову прийти нова війна.
