Фото: Depositphotos
Є поради, які ніколи не втрачають актуальності. Одна з них — з книги Дональда Трампа «Мистецтво укладати угоди»: «Знай, коли час вийти з-за столу». Саме той момент настав для Трампа у переговорах із Кремлем щодо часткового припинення вогню в Чорному морі. Замість дипломатичного прориву маємо класичну пастку, яку російська сторона вміло будує на уламках дипломатії.
Здається, спочатку все йшло обнадійливо: сторони заявили про досягнення певної згоди, однак уважне прочитання офіційних комюніке свідчить: справжньої домовленості не існує. Навіть Дональд Трамп, рідко схильний до самокритики, висловив розчарування тактикою Володимира Путіна. Той, погоджуючись «у принципі», одразу виставив ряд передумов. «Можливо, вони просто тягнуть час», — припустив Трамп в інтерв’ю Newsmax, згадуючи, що сам колись вдавався до подібного, коли не був готовий укладати угоду.
Це — ще оптимістичний варіант. Насправді адміністрацію США просто використовують. За інформацією Bloomberg, у Кремлі бачать у морському «перемир’ї» спосіб зруйнувати міжнародні санкції, які завдають потужного удару по російській економіці з моменту повномасштабного вторгнення в Україну. Інша мета — посіяти розбрат серед західних союзників.
Путін не чекає на згоду Києва. Він грає на ослабленні єдності: якщо Україна відмовиться, Вашингтон може призупинити військову підтримку, а це відкриє Росії нові можливості на полі бою. Якщо ж Захід пристане на вимоги Москви, це означатиме ослаблення санкційного режиму без жодного припинення війни. І те, і те — виграш для Кремля.
Західна Європа вже сигналізувала: вона не готова переглядати санкції, запроваджені за військову агресію. Проте, щоб реалізувати ключову вимогу Росії — відновлення доступу до платіжної системи SWIFT — Трампу доведеться відкрити конфлікт із Брюсселем. З огляду на позицію Угорщини, яка може блокувати продовження санкцій, конфронтація з ЄС стане не просто незручною — вона буде вибухонебезпечною.
Та найголовніше — сам характер домовленості. У західній частині Чорного моря фактично немає активних бойових дій. Український флот витіснив росіян, експорт зерна знову наближається до довоєнного рівня. Так, угода може трохи знизити страхові витрати, але стратегічної вигоди не дасть. Це «угода заради угоди», а не заради миру.
Тим часом російські умови мають зовсім інший масштаб. Кремль хоче легалізувати повернення своїх банків на фінансові ринки, прикриваючись гуманітарною торгівлею. Насправді ж мова йде про механізм фінансування не лише економіки, а й військової машини. І все це — в обмін на угоду, що не змінює нічого.
Ще один ризик: погодившись на ці умови зараз, Трамп втратить свій головний важіль тиску — санкції. Це означатиме, що до серйозних переговорів про завершення війни США підходять уже без козирів. І Путін це чудово розуміє. Він вже прив’язав до чорноморського перемир’я припинення ударів по енергетичній інфраструктурі України — і це лише початок шантажу.
Київ не вірить у щирість цих перемовин — і має підстави. В Україні ці переговори сприймають з обережністю, настороженістю, а часто — з обуренням. І недаремно: замість поступок з боку агресора — лише нові умови, нові маніпуляції, нові загрози.
У своїй книзі Трамп писав ще одну важливу річ: «Найгірше, що можна зробити в угоді, — це виглядати так, ніби ти занадто хочеш її укласти. Це дає іншій стороні відчути запах крові — і тоді ти мертвий».
Коли йдеться про перемир’я в Чорному морі, у воді вже пахне кров’ю. І вона — не з боку Путіна.
