Фото: день
Сьогодні, 12 березня 2025 року, Європа уважно спостерігає за подіями, що розгортаються на її східних кордонах, де Україна залишається у фокусі міжнародної уваги. Війна, що триває вже понад три роки, змусила європейських лідерів не лише переосмислити власну безпекову стратегію, але й активно шукати нові підходи до підтримки Києва. У цей вирішальний момент, коли світ балансує між прагненням миру та необхідністю стримування агресії, остання зустріч між Україною та США, що відбулася 11 березня в Саудівській Аравії, стала променем надії для багатьох у Європі.
Зустріч у Джидді: Крок до миру чи тактична пауза?
Переговори в Джидді між українською делегацією, очолюваною ключовими фігурами на кшталт Андрія Єрмака та Андрія Сибіги, та американськими представниками, включно з держсекретарем Марком Рубіо та радником з нацбезпеки Майком Волцом, привернули увагу світу. За інформацією з джерел, Україна запропонувала часткове припинення вогню, що передбачає відмову від далекобійних ударів та бойових дій у Чорному морі. Натомість Київ сподівався переконати адміністрацію Дональда Трампа відновити обмін розвідданими та постачання зброї, які були заморожені після напружених переговорів у Білому домі 28 лютого.
Ця зустріч стала своєрідним тестом на міцність для обох сторін. Україна, попри складну ситуацію на фронті та внутрішні виклики, продемонструвала готовність до компромісів заради збереження підтримки Заходу. США, зі свого боку, прагнули з’ясувати, наскільки Київ готовий піти на поступки Росії, щоб укласти мирну угоду. Як зазначає Financial Times, Трамп у приватних розмовах наполягає на зміні позиції Зеленського щодо переговорів із Москвою, зокрема розглядаючи можливість передачі окупованих територій. Проте Зеленський, виступаючи напередодні, чітко дав зрозуміти: “Ми не підпишемо те, що обтяжить десять поколінь українців”.
Результат переговорів отримав схвальні відгуки в Європі. Голова Європейської Ради Антоніу Кошта привітав “пропозицію щодо угоди про припинення вогню й відновлення американської допомоги у сфері безпеки”, назвавши це важливим кроком. Урсула фон дер Ляєн, президентка Єврокомісії, додала, що ЄС готовий відіграти свою роль у майбутніх мирних переговорах, підкресливши: “М’яч тепер на боці Росії”. Ці заяви відображають прагнення Європи не лише підтримати Україну, а й активно долучитися до формування майбутнього мирного порядку.
Європа на роздоріжжі: Від слів до дій
Для Європи нинішня ситуація — це не лише питання солідарності з Україною, але й тест на її власну спроможність діяти як єдиний гравець на міжнародній арені. Останні місяці показали, що залежність від американської підтримки може стати слабким місцем для ЄС. Ще в грудні 2024 року, коли лідери країн НАТО зустрічалися в Брюсселі з Зеленським, європейські держави почали розробляти план розгортання власних сил в Україні у разі досягнення мирної угоди. Естонський міністр оборони Ханно Певкур тоді зазначив, що Європа готова взяти на себе відповідальність, якщо конфлікт “перестане кипіти”.
Сьогодні ця ідея набуває реальних обрисів. За даними Associated Press, до переговорів у Парижі 17 лютого 2025 року європейські лідери вже погодилися змінити фіскальні правила ЄС, щоб збільшити оборонні витрати. Прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск підкреслив, що “витрати на оборону більше не вважатимуться надмірними”, відкриваючи шлях до значного посилення європейської присутності в Україні. Франція та Велика Британія, зі свого боку, анонсували розробку спільного мирного плану, який має бути узгоджений із США найближчим часом.
Україна як центр європейської безпеки
Європа розуміє: доля України — це не лише її власна боротьба, а й ключ до стабільності на всьому континенті. Як зазначають експерти Радіо Свобода, без американської участі ЄС поки що не здатен повністю замінити військову підтримку США в короткостроковій перспективі. Проте довгострокові плани вже формуються. Зустріч у Лондоні 2 березня, де Зеленський домовився про нову позику на оборону з Кіром Стармером, стала ще одним свідченням того, що Європа не збирається залишати Україну сам на сам із викликами.
Скептики можуть сказати, що Європа досі вагається, балансуючи між власними інтересами та тиском із Вашингтона. Але є й оптимістичний погляд: кожен крок — від фінансової допомоги до готовності розмістити війська — це сигнал, що ЄС готовий вийти з тіні США й узяти на себе більшу відповідальність. Китай, несподівано підтримавши ідею “почути голос Європи” на переговорах, лише підкреслює, що баланс сил у світі змінюється.
Разом до майбутнього
Зустріч у Джидді стала не просто дипломатичним маневром, а й знаком того, що Україна, Європа та США шукають спільний шлях до миру. Європа, попри внутрішні суперечності, демонструє єдність і готовність діяти. Сьогодні, коли Зеленський закликає до формату “Україна, Європа, США та Росія” за столом переговорів, стає зрозуміло: без європейського голосу будь-яка угода залишиться хиткою. У бурхливі часи, коли кожен день приносить нові випробування, Європа та Україна стоять пліч-о-пліч, знаючи, що їхнє майбутнє — це спільна історія, яку ще належить написати.
Автор : Marianna Nyzhnia
